Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Президента України про визнання протиправними указів,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_11 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати незаконними:

- Указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Комісія);

- Указ Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

На обґрунтування позову зазначив, що при прийнятті цих указів Президент України вийшов за межі своїх повноважень, визначених статтею 106 Конституції України і серед яких немає повноважень щодо створення колегіальних органів, яким є Комісія.

Вважає, що цими указами порушено його права споживача житлово-комунальних послуг, оскільки тарифи з оплати цих послуг встановлені утвореною незаконно Комісією.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 лютого 2015 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки зазначена справа належить до конституційної юрисдикції та непідвідомча Вищому адміністративному суду України.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_11 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спору), у якій звертає увагу на те, що його вимоги обґрунтовані незаконністю оскаржуваних указів, а не їхньою неконституційністю. Вважає, що ці укази видані на підставі Закону України від 20 квітня 2000 року № 1682-III «Про природні монополії», положення якого щодо відповідних повноважень Президента України визнані неконституційними. Просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення - про задоволення його позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_11 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

ОСОБА_11 оспорив укази Президента України, якими утворено Комісію, затверджено положення про її статус та діяльність, призначено Голову цієї Комісії, зобов'язано Кабінет Міністрів України до вчинення певних дій. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), якому їх адресовано.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника ОСОБА_11, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваними указами не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Посилання заявника на порушення його прав споживача житлово-комунальних послуг є безпідставним, оскільки ці укази не мають безпосереднього відношення до встановлення тарифів з оплати цих послуг.

Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Повноваження Конституційного Суду України визначені у статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України», у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Оскільки у позовній заяві ОСОБА_11 йдеться про те, що оскаржувані укази видані Президентом України з перевищенням його конституційних повноважень, Вищий адміністративний суд України дійшов правомірного висновку, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2015 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим заява ОСОБА_11 задоволенню не підлягає.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький